Уклін Кобзарю

Мета: пригадати життєвий шлях Кобзаря, довести до свідомості учнів геніальність Т. Г. Шевченка як поета, як народ вшановує пам′ять про нього . Виховувати почуття гордості та поваги до поета, його поетичної спадщини

Обладнання : плакат « Шана Кобзареві» , виставка книг, ілюстративний матеріал , квіти

                                                                 Хід уроку

І. Оргмомент

                                          Вересень. Стежка до школи

                                          Дзвонить веселий дзвінок

                                          І через ліс, через поле

                                         Сонце спішить на урок

Наш перший урок присвячено людині чиє ім′я знає увесь світ – Т. Г.Шевченку.

- А чому саме? (відповіді учнів)

ІІ. Основна частина

1. Слово учителя

 В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає і шанує людство. До них належить ім'я великого поета Т. Г. Шевченка. Народився Шевчен­ко 9 березня 1814 р. Увесь свій могутній талант він прис­вятив служінню народові. «Історія мого життя — писав поет, — становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом і для народу.

                                            Провіснику волі, великий Тарасе,

                                           Справдилися думи пророчі твої,

                                           Приймай же данину любові і шани

                                           Від дітей української землі. (Вклонилися).

 1.   Кобзарем ми його звемо,

       Так від роду і до роду,

       Кожен вірш свій і поему

       Він присвячував народу.

2.  І ми вдячно всі шануймо Славного Тараса,

     В сім'ї вільній не забудьмо, бо він гордість наша.

3.  Приходять літні і малі, діди, бабусі, школярі,

     Приходять вчені і поети, приходять зблизька і здалека.

4.  Вони стрічають сонця схід

    Отут під кроною каштанів,

     Вони співають «Заповіт»,

     схиливши голову в пошані.

2. Читання вірща «Заповіт».

І похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим.

Життя Тарасику дала кріпачка-мати, вбита горем

                           Підростав малий Тарасик

                           В піснях калинових,  

                           В бідній хаті, в щирих ласках,    в добрих різнословах.

 І тому він ще хлопчиком мови не цурався,

 До малюнків добрий хист мав, за малярство брався.

   З-під низької стріхи соколом піднявся.

   Як промовив його голос, громом розлягався.

   І збудив ту душу, що в степу розлогім

   На широку Україну шукала дороги.

                      І виріс він — і кобзу взяв, 

                      І струни її торкнувсь рукою,

                      І пісня дивна полилась,

                     Сповита вічною тугою. (Пісня «Думи мої»).

 Усі вірші поета зібрано в книгу під назвою « Кобзар». Шевченків «Кобзар» — це біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертної бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який мав такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Коб­зар», — безсмертний. В цій книзі переплетена доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і во­лю. Автор зібрав в ній кожну сльозинку, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим і збагатив увесь світ.

3. Поетична сторінка

Діти читають поезії « Тече вода з-під явора», « Садок вишневий коло хати», « « Вітер з гаєм розмовляє»

Учитель. Сьогодні до нашого Пророка звертаємо свої погляди. З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні української держави. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

                        І на оновленій землі

                        Врага не буде, супостата,

                       А буде син і буде мати,

                        І будуть люди на землі.

 В багатьох хатах українців побачиш порт­рет Т. Г. Шевченка, заквітчаний вишитим рушником.

                                  У нашій хаті на стіні висить портрет у рамі,

                                  Він дуже рідний і мені, і татові, і мамі.

                                 Він стереже і хату, й нас,він знає наші болі,

                                Я добре знаю — це Тарас, він мучився в неволі.

    Поклін тобі, Тарасе, великий наш Пророче,

    Для тебе вірно б'ється те серденько діточе.

    Ти кажеш рідний народ і рідний край кохати,

    Для нього, кажеш, жити, для нього й умирати.

ІІІ. Заключна частина

  10 березня 1961 року Шевченка не стало. Минуло 199 років від дня народження славного сина ук­раїнського народу. Але й сьогодні його слово живе поміж нас.

       Шевченко — це наша душа, наша мудрість, наша сила. Нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для всіх нас: зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.

Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.